Коли з’явилася перша письмова згадка про козаків у джерелах

У шкільних підручниках і ювілейних матеріалах досі стоять дві дати — 1489 і 1492. У 1989 році в Україні відзначали «500-річчя козацтва» від першої з них. У 2022-му окремі видання вже рахували 530 років від другої. Для Кіровоградщини це не абстракція: Чорний шлях ішов між верхів’ями Інгульця й Тясмину, а ранні козацькі слободи стояли вздовж Тясмину, Ташлика й Гірського Тікича — на межі нашої області з Черкащиною й Вінниччиною.

За останні десятиліття вийшли наукові публікації книг Литовської метрики, тож лист великого князя литовського можна звіряти з виданим текстом, а не з переказом. Слово старше за українських козаків, а явище в степу з’явилося раніше, ніж його вписали в канцелярію.

Нижче — що саме фіксують документи кінця XV століття, де їх шукати сьогодні і як це стосується території, на якій ми живемо.

Яку дату називають першою письмовою згадкою про козаків

Найдавнішою повністю означеною звісткою про українських козаків Михайло Грушевський вважав 1492 рік. У відповіді великого князя литовського Олександра кримському хану Менглі I Ґераю йдеться, що «кияни і черкасці», прийшовши Дніпром, під Тягинею розбили ханський корабель, забрали людину, худобу й гроші. Князь писав, що це сталося без його волі, і наказав українним урядникам «обыскати межи козаки» винуватців і награбоване.

Саме тут слово «козаки» вперше прив’язане до людей з Київщини й Черкас, підданих Великого князівства Литовського. Ярлик хана не зберігся; відома відповідь князя. Дату 19 грудня 1492 року часто ставлять саме на цей лист.

Шкільна версія 1489 року спирається на «Хроніку» Марціна Бєльського: у поході королевича Яна Ольбрахта проти татар на Східному Поділлі провідниками були місцеві козаки, «обізнані з тими місцями». Хроніку надруковано в XVI столітті (прижиттєві видання з 1551 року). Грушевський зауважив: в інших джерелах про той похід козаків немає, а сам Бєльський пізніше писав, що козаки «з’явилися у нас» близько 1516 року. Тому 1489-й лишається пізнім наративом, а не сучасним актові документом.

Які документи й архіви зберігають ці першоджерела

Лист 1492 року належить до комплексу Литовської метрики — канцелярії Великого князівства Литовського. Книги метрики публікує Інститут історії Литви; дослідницькі видання є в Україні. Дипломатичне листування з Кримом ішло окремими «посольськими» книгами. Оригінал ханського ярлика невідомий; працюємо з князівською відповіддю в копійних книгах.

Куманський кодекс (Codex Cumanicus) з датою 11 липня 1303 року зберігається в бібліотеці собору Святого Марка у Венеції. Там слово cosac пояснює латинське «варта». Це словник половецької мови, складений у кримському середовищі, а не реєстр українських ватаг. Хроніку Бєльського читають у друкованих виданнях XVI століття, не в архівній теці 1489 року.

У Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї в Кропивницькому є предмети козацької доби, але не оригінал листа 1492 року. Для перевірки формулювань лишаються наукові публікації метрики й том VII «Історії України-Руси».

Чому перші письмові згадки позаду від реальної історії козаків

Розрив між життям у степу й папером пояснюється просто: уходники не вели канцелярії. Вони ходили на рибу, сіль, селітру й полювання вниз Дніпром і зимували по замках середнього Подніпров’я. Писали ті, кому козаки заважали або були потрібні: хан, князь, пізніше старости й сейм.

Слово qazaq / cosac у тюркському світі означало вартового, вільну людину, бурлаку. У Сугдеї (нині Судак) під 1308 роком згадано вбивство за участю місцевих «козаків». У 1444 році «рязанські козаки» фігурують у літописі — це інший терен. На українські землі назва перейшла, коли литовська влада вже знала, кого шукати «межи козаки» після рейду під Тягинею.

До середини XVI століття козакування — заняття, а не окремий стан. Реєстри, Січ як інституція й сеймові конституції з’являться пізніше. Перша письмова згадка фіксує скаргу й розшук, а не «заснування козацтва».

Яку роль Кіровоградщина й Річ Посполита грали в ранній історії козаків

Наприкінці XV століття більшість земель нинішної Кіровоградщини лежала в смузі Дикого Поля між замками Київського й Брацлавського воєводств і кримськими кочів’ями. Чорний шлях — один із головних татарських маршрутів на Правобережжя — проходив між верхів’ями Інгульця й Тясмину, тобто територіями нинішніх Знам’янського та Олександрівського районів.

Саме тому перші згадки «прив’язані» не до Кропивницького як міста (його ще не було), а до географії кордону: Черкаси, Канів, Київ, Східне Поділля, Тясмин. Бєльський описує провідників зі Східного Поділля — смуги, що заходить і на захід області. Після Люблінської унії 1569 року ті самі землі опинилися в Речі Посполитій, і згадки в сеймових і старостинських паперах почастішали: влада вже обліковувала людей, яких раніше лише розшукувала після скарги хана.

Як розрізняють козаків у різних джерелах того часу

У 1492 році хан і князь говорять про «киян і черкасців» і окремо про «козаків», серед яких треба шукати винуватців. «Черкаси» тоді часто означали мешканців черкаського замку й ширше — людей українського порубіжжя. У польських текстах XVI століття з’являються kozacy, niżowcy, козаки з Поділля. У податкових і замкових описах пізніше фіксують уходників, які сплачували старості частку від промислу.

Одна й та сама людина могла бути міщанином Черкас узимку й «козаком» улітку на Низу. Тому перша згадка не однозначна: це ще не реєстровий козак 1570-х і не запорожець із Січі. Це позначка в дипломатичному листі на групу, яку влада вже вміла назвати тюркським словом.

Джерела: М. Грушевський, «Історія України-Руси», т. VII (оцінка 1492 р.); публікації Литовської метрики та опис Codex Cumanicus у енциклопедичних довідках, XIII–XVI ст.

Найсильніше заперечення проти ставки на 1492 рік звучить так: Бєльський дав ранішу дату, а ювілей 1989-го вже закріпив 1489-й у пам’яті. Відповідь у характері джерел. Актовий лист фіксує подію того ж року й уживає слово «козаки» щодо конкретних людей із Черкас і Києва. Хроніка Бєльського — літературний текст, написаний і виданий через два-три покоління, і сам автор у іншому місці відсуває «появлення козаків» на початок XVI століття.

Обмеження даних такі. Оригінал ханського ярлика втрачено. Точний день рейду під Тягинею в акті не стоїть. Локалізація Тягині в популярних текстах коливається між пониззям Дніпра й околицями Бендер. Усе, що понад цими рядками, — реконструкція, а не рядок першоджерела.

Що це означає для мешканців

Якщо ви звіряєте шкільну дату дитини, табличку в музеї чи текст до місцевого свята, орієнтир такий: слово «козак» у тюркських словниках старше на два століття, а перша перевірена згадка саме українських козаків — лист 1492 року. Для нашої області це пояснює, чому раннє козацтво «сидить» на Тясмині й Чорному шляху, а не в пізнішому Єлисаветграді.

Що робити далі

Якщо готуєте шкільний чи краєзнавчий матеріал — беріть формулювання 1492 року з листа Олександра й окремим реченням пояснюйте, чому 1489-й лишається в хроніці Бєльського. На це вистачає одного вечора з томом Грушевського або з виданням метрики.

Якщо плануєте поїздку вихідного дня, Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей у Кропивницькому (вул. Архітектора Паученка, 40) показує предмети козацької доби краю; оригіналу листа 1492 року там немає, і цього не варто очікувати.

Якщо перевіряєте ювілейну дату для таблички чи статті — не ставте «заснування козацтва» ні на 1489-й, ні на 1492-й. Ставте «перша збережена письмова згадка про українських козаків у листуванні 1492 року» і вкажіть, що ханський ярлик не зберігся.

Якщо працюєте з топонімами Знам’янщини, Олександрівщини чи басейну Тясмину — Чорний шлях і уходи тут є контекстом перших згадок, а не доказом, що документ писали в нашому місті.