На Кіровоградщині лишилося 18 волонтерів для сіток ЗСУ

У Світловодську бракує людей для виготовлення маскувальних сіток і костюмів-«кікімор» на фронт. Група «Ми для вас надійний тил» понад десять років плете й відправляє маскування військовим. Виконувати замовлення стає важче, а потреба в сітках не зникає.

Про це джерелу розповіла керівниця групи Людмила Любарська. За її словами, у перший рік повномасштабного вторгнення маскування виготовляли 60 людей. За кілька років помічників стало 40. Нині їх удвічі менше.

«Багато вже втомилися і лишилося тільки 18. Ходять отак завжди десь сім-вісім, до десяти протягом дня є. Ті, хто приходить, перше питання — чи платять тут гроші. А ми безплатно це робимо».

Сітки та «кікімори» відправляють на різні напрямки. «У нас залишилися підрозділи і бригади, які нас знають з 2014 року. Це 38-ма, 35-та, 36-та — морська піхота, 72-га і 93-тя бригади. Харківський і Запорізький напрямки», — сказала Любарська.

Матеріали дорожчають, донатів менше

Щодня група працює не менше восьми годин. Якщо працюють троє, сітку шість на вісім метрів роблять за день. За місяць виготовляють 27 сіток. Матеріали купують за власні кошти та благодійні внески. Про виконані замовлення звітують у соцмережах. Черга на сітки, за словами керівниці, не припиняється з 2014 року. На швидкість впливає сезон: кожна пора року вимагає іншої палітри тканини.

• метровий рулон одного кольору — 4300 гривень;
• сітка-основа — близько п’яти тисяч гривень, вистачає на місяць;
• на початок вересня в роботі 22 замовлення.

«Ми замовляємо або метровий рулон, або 1,6 метра. Метровий — 4300 гривень один колір. Якщо ми плетемо чотири чи п’ять кольорів, щоб воно виглядало розсипом, то, звичайно, це стільки. І сітка-основа зараз біля п’яти тисяч одна. Нам її вистачає на місяць. І менше стали донатити».

Олександр Крилов власноруч зробив пристрій, який прискорює нарізання тканини. Він допомагає війську від початку повномасштабної війни. «Коли в 2022 році, то я подумав… Щось всередині спрацювало. Я сказав собі, що я не зможу ні спати, ні їсти. Я хочу дивитись воїнам в очі прямо і живим, і полеглим. Зараз воно так і є. Я відчуваю себе нормальним громадянином».

Ірина Міщенко — переселенка з Покровська. Вона приходить плести сітки щодня. «Треба жити життя. Бо, коли згадуєш про те, що ти вже все втратив, немає ні будинку, ні квартири, то про це думати не хочеться. Коли робиш руками, відчуваєш, що ти потрібен. Треба бути свідомим. Я завжди кажу — коли закінчиться війна, у кожного спитають: “А що ти зробив?”»

Сітки потрібні постійно в будь-яку пору року, підтвердив військовий із позивним Блек. «Наш підрозділ бере участь у бойових діях на Донецькому напрямку. Так, нам постійно необхідні маскувальні сітки, бо вони постійно рвуться, заростають гілками — приходять у неналежний стан. Тож, дякуючи нашим волонтерам, позиції забезпечені засобами маскування».