Прапор Кропивницького: степ, річки й спірний вензель

Міський стяг — не декор на щоглі біля ради. Це стислий текст про те, звідки виросло місто: із злиття трьох річок, із степового хліба і з тієї фортеці, яку сьогодні вже не хочуть тримати в центрі герба. Хто бачить його вперше, часто плутає з районним або обласним. Різниця не косметична.

Чинний прапор Кропивницького затвердили 28 лютого 1996 року ще Кіровоградською міською радою; нового офіційного полотнища громада станом на осінь 2026 року не ухвалила.

Як виглядає чинний міський стяг

Офіційний опис лаконічний і трохи сухий, як більшість геральдичних формул. Полотнище квадратне, співвідношення сторін 1:1. Від древка згори і знизу відходять сині смуги; вони сходяться в одну горизонтальну смугу, що тягнеться серединою прапора. Верхня і нижня частини жовті. Від древка до центру врізається малиновий трикутник. На ньому — жовтий вензель, який у рішенні 1996 року назвали вензелем святої Єлизавети. Ширина синього вилоподібного хреста — п’ята частина ширини полотнища.

На сайті міської ради формулювання трохи інше, але суть та сама: жовті смуги, малиновий клин із золотим вензелем, між ними — три сині стрічки, тобто той самий вилоподібний хрест. Усі деталі повторюють малий герб міста. Це не випадковість. Кривенко будував пару «герб — прапор» як одну систему, а не як два окремі сувеніри.

На практиці квадрат живе переважно в кабінетах і на схемах. На фасадах, мітингах і біля установ частіше майорить прямокутник 2:3 — так зручніше кріпити до вертикального древка. Українське геральдичне товариство допускає і звичайний прапор, і хоругву з поперечиною, але пропорцію 1:1 рекомендує зберігати. Кропивницький цей пункт давно обійшов звичкою, а не постановою.

Джерела опису: офіційна сторінка символіки Кропивницької міської ради та стаття у Вікіпедії.

Герб і прапор — одна мова двома голосами

Малий герб — заокруглений щит у срібному картуші під золотою міською короною з трьома зубцями. Щит розрізає обернений синій вилоподібний хрест: згори два золоті поля, знизу червоне. На хресті лежить золотий шестикутник укріплення, на ньому — червоний вензель. Великий герб додає двох срібних лелек із червоними дзьобами і лапами, золоте колосся і синю стрічку з девізом «З миром і добром».

Лелеки тут не «птахи миру з календаря». Вони натякають на козака Степана Лелеку і зимівник Лелеківку — один із місцевих сюжетів, який Кривенко свідомо вшив у великий герб. Девіз звучить майже як побажання на воротах. На прапорі цього тексту немає: стяг має бути пізнаваним здалеку, без дрібного шрифту.

Шестикутник на гербі повторює план фортеці святої Єлисавети: земляний шестибастіонний контур, рови, равеліни. Саме цей контур разом із вензелем і став головним каменем спотикання після закону про заборону пропаганди російської імперської політики.

Хто намалював цей стяг

Віталій Єфремович Кривенко народився 13 серпня 1937 року в тодішньому Кіровограді і помер 24 травня 2020-го вже в Кропивницькому. Заслужений архітектор України, головний архітектор міста у 1976–1987 роках, голова обласного відділення Українського геральдичного товариства. Він проєктував меморіал на Фортечних валах, працював над генеральним планом, став автором і співавтором десятків гербів і прапорів області. Міський стяг — лише одна сторінка його досьє, але найпомітніша.

За моїм досвідом читання місцевої геральдики 1990-х, Кривенко мислив як архітектор, а не як ілюстратор сувенірів. Він узяв три речі, які тоді здавалися безсумнівними: річки, степ і «засновницьку» фортецю. Колір козацького малинового додав як місток до запорозької пам’яті краю. Вензель «освятив» формулою святої Єлизавети — так, щоб імперське коріння 1845 року звучало церковно, а не царськи. У 1996-му це виглядало як компроміс між історією місця і щойно відродженою українською геральдикою. Тридцять років потому компроміс розійшовся по швах.

Що насправді ховається за вензелем

Офіційний текст 1996 року каже: вензель святої Єлизавети. Фаховий висновок УІНП від 5 лютого 2025 року каже інакше. Літери «СЄ» на гербі й прапорі виростають із монограми російської імператриці Єлизавети Петрівни, яку вписали в герб Єлисаветграда указом 1845 року. У радянські роки цього знака не було. У дев’яностих його повернули під новою легендою.

Інститут наголошує: немає свідчень, що мешканці Єлисаветграда шанували святу Єлизавету як міську покровительку — ні окремого культу, ні храму на її честь як міської патронеси. Назва поселення йшла від фортеці, а фортеця — від імператорського посвячення. Другий спірний елемент — сам контур земляного укріплення. Для УІНП це не «нейтральна пам’ятка містобудування», а знак російського військового форпосту на запорозьких землях і плацдарму, з якого 1775 року виходила експедиція проти Січі.

Як не сплутати міський прапор з іншими стягами

У центрі Кропивницького одночасно живуть кілька полотнищ, і око туриста їх зліплює в одну пляму. Державний — дві рівновеликі смуги, синя над жовтою, пропорція 2:3. Його 23 серпня піднімають на Фортечних валах; там стоїть 50-метровий флагшток 2021 року, а саме полотнище час від часу змінюють після вітру. Червоно-чорний з’являється поряд як національний, а не муніципальний знак. Кримськотатарський блакитний із тамгою піднімали перед міською радою 26 червня.

Прапор Кропивницького району — зовсім інша історія. Його затвердили 17 грудня 2004 року. Це червоне полотнище 2:3 з білою кроквою від древка і жовтим «сонячним» колом із ротором. Автори — той самий В. Кривенко і К. Шляховий. Обласний стяг знову інший: синьо-жовтий із гербом області. Якщо бачите малиновий клин і синю «рогатку» на жовтому — це місто. Якщо червоне поле і білу крокву — район.

Поки рада не проголосує за новий ескіз, юридично «прапором Кропивницького» лишається квадрат Кривенка — навіть якщо на більшості щогл він уже виглядає прямокутником.

Як читати кольори без підручника

Жовтий у цій композиції не «державний низ українського прапора, просто відрізаний». У міському тлумаченні він про чорнозем і степ, який годував і козацькі зимівники, і пізніше місто ремісників. Малиновий — свідома цитата запорозької барви. Синій хрест — найточніший «місцевий» знак: Інгул, Сугоклія, Біянка. Фортецю ставили саме біля їхнього злиття. Навіть якщо контур укріплення знімуть із нового герба, річки нікуди не дінуться з карти.

Вензель на жовтому тлі малинового клина працює як печатка. Звідси й гострота спору: печатка чия? Святої чи імператриці? Для частини містян це «просто старовинна монограма, не чіпайте». Для іншої — імперський автограф на стягу міста, яке вже носить ім’я українського театрального корифея. Обидві позиції чути в місцевій пресі від зими 2024–2025 років. Закон, утім, дивиться не на ностальгію, а на походження знака.

Де його можна побачити і як із ним поводитися

Міський стяг піднімають на будівлі ради, у сесійній залі, біля окремих установ громади. На центральній площі його часто ставлять у трійці з державним і червоно-чорним. Це не «заміна» державного прапора і не конкуренція з ним. Етикет простий: державний — вище або на почеснішому місці, міський — як символ громади, не країни.

Шити «від себе» копію з вензелем для сувенірного ярмарку можна, але запускати її як «новий офіційний прапор» — ні. Поки немає рішення ради, будь-який ескіз без вензеля лишається пропозицією. Після затвердження нової символіки старе полотнище з офіційних щогл мають зняти. Приватні прапорці на балконах закон про деколонізацію не вимітає щіткою: ідеться насамперед про органи влади і публічний простір громади.

Що можуть зберегти, а що майже напевно зникне

Річки. Степовий жовтий. Козацький малиновий. Лелеки й девіз на великому гербі. Це ті частини мови Кривенка, які не потребують імперського вензеля. Суперечка точиться не про те, чи любить місто Інгул, а про те, чи має печатка на клині нагадувати указ 1845 року.

Геральдисти, з якими говорили місцеві журналісти навесні 2025-го, радили не малювати «той самий прапор, тільки без букви». Новий знак має читатися як Кропивницький — місто театру, ремісничих династій, степового перехрестя — а не як Єлисаветград із стертим автографом. Саме тому комісія відсіяла роботи з «творчим запозиченням» старого малюнка. Повторювати силует і прибрати дві літери — це не нова символіка, а ретуш.

У нашій практиці подібні міські оновлення в Україні рідко відбуваються за один сезон. Спочатку висновок інституту, потім опитування, потім конкурс, потім тиша, поки комісія шукає форму, яку не соромно повісити на 30 років. Кропивницький іде цим маршрутом без декоративного прискорення. Це дратує тих, хто хоче вже завтра побачити чистий стяг. І це береже від випадкового малюнка, який через п’ять років знову доведеться знімати.

Короткий словник, щоб не губитися в назвах

Хоругва — квадратний міський стяг на поперечині, «прапор-ікона» для зали. Прапор у побуті — те саме зображення на вертикальному древку, часто вже 2:3. Вилоподібний хрест — геральдична фігура у формі літери Y, покладеної набік. Вензель — сплетені літери, не герб і не ікона. Малий герб — щит. Великий герб — щит плюс корона, щитотримачі, девіз.

Єлисаветград — назва 1784–1924 років. Кіровоград — радянська і пострадянська назва до 2016-го. Кропивницький — чинна. Прапор при цьому лишився «кіровоградським» за датою рішення і «кропивницьким» за місцем використання. Ця розбіжність і живить нинішню роботу комісії: ім’я міста вже інше, а печатка на клині — зі словника попередньої епохи.

Фортеця святої Єлисавети стоїть у місті як рельєф і як меморіал. Її вали можна ходити ногами, незалежно від того, чи лишиться їхній контур на щиті. Символ і місце — різні речі. Закон чіпає зображення на гербі й прапорі, а не саму землю під ногами.

Якщо тримаєте в руках сувенірний прапорець і не впевнені, міський він чи районний, дивіться на клин. Малиновий трикутник із вензелем і синя розвилка на жовтому — місто. Червоне поле, біла кроква, жовте коло — район. Синьо-жовті смуги без клина — держава. Оце і є вся практична наука, яку варто винести з довгої історії квадратного стяга.